Страницы

пʼятниця, 6 травня 2016 р.

Мала

   Я добре пам'ятаю день, коли майже рік тому на подвір'ї нашого заміського будиночка з'явився маленький клубочок сірої собачої шерсті. Воно скавчало наче навіжене, загубивши свою мамку, але з двору не йшло. На другу собаку ми не розраховували та зрештою вирішили залишити на випадок, якщо хтось буде шукати.
   Загублене ніхто не шукав. Із старшою пітбульчихою зав'язалася міцна дружба з першого дня знайомства. Але до мене щеня чомусь боялося підходити ще довго. І день, коли вона наважилася наблизитись до мене, щоб погладив, я пам'ятаю також чудово. Відтоді я зрозумів одну річ: собача відданість не має породи. Так у нас з'явилася надмірно енергійна дворняжка на прізвисько Мала.
   Мала лежить на кушетці і важко сопе. З її лівої передньої лапи тягнеться вгору гнучка прозора трубочка, наповнена такою ж прозорою рідиною. Я не знаю, що це за рідина, але я на неї молюся. Мала, ну будь ласка! Я обіцяю терпіти твої дурні витівки і надалі, тільки одужай. Будь ласка...
   Вона пішла. Але я впевнений, Мала обов'язково ще повернеться. Так, як вона це вміє робити — переляканим загубленим щеням.



5 травня 2016 рік
м. Запоріжжя

Немає коментарів:

Дописати коментар